Ігри, у якi грають люди Ерiк Берн Доктор Ерiк Берн, засновник транзакцiйного аналiзу, здобув визнання за розвиток одного з найновiших пiдходiв у сучаснiй психотерапii. Доктор Берн описав принципи своеi системи у таких книгах, як «Transactional Analysis in Psychotherapy», «The Structure and Dynamics of Organizations and Groups», «Principles of Group Treatment», «A Layman’s Guide to Psychiatry», та «What Do You Say After You Say Hello?». До своеi смертi 1970 року вiн був практикуючим психотерапевтом у Калiфорнii та обiймав ключовi посади у професiйних психiатричних органiзацiях та лiкарнях. Ерiк Берн Ігри, у якi грають люди Свiтовий бестселер iз психологii стосункiв © Eric Berne, 1964 © DepositPhotos.com / silvercircle, обкладинка, 2016 © Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016 © Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2016 Новий вступ Неначе «бац» i дверi.     Джеймс Р. Аллен, д-р мед. наук Одного зимового ранку, сорок рокiв тому, мiй керiвник дав менi примiрник книги «Ігри, в якi грають люди», зауваживши, що, незважаючи на дивну назву, ii автор дав поштовх психiатрii. У той час я був iнтерном психiатричного вiддiлення Унiверситету Макгiлла у Квебеку i мiй керiвник Хайнц Леман, доктор медичних наук, був, можливо, найвпливовiшим психiатром Пiвнiчноi Америки. За декiлька рокiв до цього вiн запропонував використання торазину (амiназину) у лiкуваннi шизофренii у Пiвнiчнiй Америцi. Така пропозицiя стала революцiйною у лiкуваннi психiчнохворих людей. Нi доктор Леман, нi я тодi не знали, що Ерiк Берн вирiс у Монреалi та закiнчив Унiверситет Макгiлла. За п’ять рокiв пiд час проходження тренiнгу Берна в Сан-Франциско я дiзнався, що наша з ним пiдготовка мала схожiсть i в iнших аспектах: спочатку ми вивчали класичну психiатрiю та мали спiльний iнтерес щодо того, як минуле впливае на людей – дехто дозволяе йому вирiшувати, ким вони е, а дехто робить його частиною майбутнього. Та що найбiльше вразило мене в Бернi – це його чотири риси характеру: розумовi здiбностi, чiтка сконцентрованiсть, стриманий i неортодоксальний гумор та вмiння зрозумiти лад i схеми, що лежать в основi звичайного хаосу людських стосункiв. У пропонованiй книзi читач знайде всi цi характеристики. Одна з сильних сторiн Бернового аналiзу iгор – це те, що внутрiшнiй досвiд людей пов’язують iз iхньою мiжособистiсною поведiнкою, психологiчною та соцiальною, як у конкретний момент, так i через певний промiжок часу. Вражаючi та мiсцями iронiчнi назви, якi вiн дав описаним iграм, змушують нас замислитись, побачити речi дещо пiд iншим кутом та, кепкуючи, впiзнати себе. Дехто з перших читачiв цiеi книги мiг передати ii своiм рiдним чи друзям з урочистими словами, ба навiть iз погрозою: «Друже, у нього точно е твiй номер!», але не це було намiром Берна. Вiн запросив нас посмiятися з нашоi абсурдностi та особливостей, але його гумор не е злiсним. Швидше за все, це вiдчиненi дверi, що раптово з’явились перед нами нiзвiдки; а в лiкуваннi пацiентiв Берн справдi вiдчинив новi дверi. Вiн чесно питав iх: «Що ви бажаете змiнити? І як ми дiзнаемось, що ви це зробили?» Цi питання допомагали сформувати чiтке визначення цiлей i, таким чином, особливих критерiiв, за якими варто оцiнювати успiх лiкування – процес, який робить лiкування цiлеспрямованим. «Я не проводжу сеансiв груповоi терапii, – казав вiн, – я лiкую людей». Щоб опублiкувати «Ігри, в якi грають люди» 1964 року, Берн та його друзi були змушенi шукати грошi й заплатити видавцевi. На подив усiх, хто не сприймав цю книгу, вона стала бестселером i такi поняття, як «погладжування», «гра», «ракетка», «взаемодiя», «Дитина», «Батько-Мати» та «Дорослий», швидко стали частиною популярноi культури 60-х та 70-х рокiв, хоча, щоправда досить рiдко, вживались у конотацiях та значеннях, якi вiн навiть не вкладав у них. На жаль, успiх зробив iз транзакцiйного аналiзу просто популярну психологiю. Пiд час широких обговорень завжди нехтували такими фактами: транзакцiйний аналiз – це серйозний когнiтивно-поведiнковий пiдхiд до лiкування, i такий аналiз мае дiевi засоби вираження внутрiшнiх моделей власного «я» та психодинамiчних проблем. До того часу, як ситуацiя набула рiвноваги, та хвиля популярностi транзакцiйного аналiзу дещо вщухла, було додано новi концепцii та нововведення, а бiльшiсть iдей була досить змiнена. Берн помер, i розкол серед лiкарiв пацiентiв, що мали регресiю, виснажив транзакцiйний аналiз i його послiдовникiв. Проте корiння залишилось мiцним. Транзакцiйний аналiз сьогоднi Понад 10 000 людей в усьому свiтi вважають себе послiдовниками транзакцiйного аналiзу. У багатьох краiнах iснують формальнi регiональнi групи та п’ять iнтернацiональних: Мiжнародна асоцiацiя транзакцiйного аналiзу, Американська асоцiацiя транзакцiйного аналiзу (ААТА), Захiдна Тихоокеанська асоцiацiя транзакцiйного аналiзу (ЗТАТА), Латиноамериканська асоцiацiя транзакцiйного аналiзу (ЛАТА) та Європейська асоцiацiя транзакцiйного аналiзу (ЄАТА). Остання налiчуе 6000 осiб. Цi органiзацii складаються як з любителiв, так i з професiоналiв. Екзамени на отримання сертифiката на основi рiвня пiдготовки в галузi психотерапii, психологiчних консультацiй, освiти та розвитку органiзацiй гарантують контроль якостi i е постiйним джерелом поповнення лав послiдовникiв. У таких краiнах, як Велика Британiя та Австралiя, iснуе можливiсть використовувати вивчення транзакцiйного аналiзу як головну частину вимог до отримання ступеня магiстра. Усi цi iдеi: нариси iнформативних дослiджень та iнтуiтивнi здогадки у виглядi практичних узагальнень та зручних дiалектичних дiаграм – Берн презентував у наукових колах свого часу. Проте зараз ми можемо розумiти iх у межах сучасноi науки. Далi наведено декiлька прикладiв. Погладжування Берн визначив погладжування як визнання, яке одна людина дае iншiй, як невiд’емну частину фiзичного та психiчного здоров’я. Сьогоднi втрата матерi, прив’язанiсть немовлят та роль фiзичного дотику в звичайному життi – це, швидше за все, найбiльш дослiджуванi сегменти психiчного здоров’я. Наприклад, було доведено, що дуже малi дiти потребують фiзичних погладжувань, щоб залишатись живими, хоча фiзичнi погладжування самi по собi стають не такими важливими, коли ми вивчаемо вербальнi та невербальнi погладжування. Я-стани Берн описав Я-стани як послiдовнi способи мислення, вiдчуття та поведiнки, якi виконуються разом. Зараз ми можемо витлумачити цi Я-стани як вияв особливих нейронних сплетiнь мозку. Завдяки успiхам у нейровiзуалiзацii нейроннi сплетiння можуть бути фактично вiзуалiзованi. Берн позначае сплетiння, якi розвиваються на початкових етапах життя, Я-станом Дитина. Коли ми активуемо один iз них, ми поводимось як дитина, якою ми були. Сплетiння, що е iнтерналiзацiю людей, якi нас виростили, та стани, якi ми активуемо, Берн називае Батько. У станi Батька ми думаемо, вiдчуваемо та поводимось як один iз наших батькiв чи хтось, хто був на iхньому мiсцi. Я-стани, якi мають справу з теперiшнiм i не перебувають в емоцiйному планi, називаються Дорослим. У станi Дорослого ми адекватно оцiнюемо реальнiсть i ухвалюемо рiшення, базуючись на фактах, та впевнюючись, що емоцii та iдеi Дитини чи Батька не впливають на процес. Варто зазначити, що Я-стани – реальнi та iх можна вивчати, на вiдмiну вiд гiпотетичних Его, Воно та Над-Я з психоаналiзу. Також варто звернути увагу на те, що всi ми маемо три Я-стани та використовуемо кожен iз них залежно вiд того, що пасуе часу та обставинам. Інакше кажучи, Дорослий, який являе собою Я-стан чи групу Я-станiв, – це не те саме, що й доросла людина. Якщо одного разу визначити Я-стан, його легше визначити знову. Така концептуалiзацiя дае нам можливiсть описати взаемозв’язок мiж Я-станами iндивiда та рiзних людей. Кожна взаемодiя мае двi частини: стимул та реакцiю. Окремi взаемодii зазвичай також е частиною послiдовностi. Аналiз таких послiдовностей дае нам можливiсть подивитись на успiшне та неуспiшне спiлкування й отримати бiльше деталей щодо того, як люди отримують погладжування, проводять свiй час та ставляться одне до одного. Пiзнiше ми поговоримо про те, що iгри – це особливi способи будування стосункiв та взаемодii з iншими. Аналiз iгор У книзi «Ігри, в якi грають люди» Берн описуе гру як зразковi та передбачуванi серii транзакцiй, якi на перший погляд здаються правдоподiбними, але насправдi маскують мотивацii та призводять до чiтко визначеного передбачуваного результату. Вони е укорiненими, неефективними методами отримання погладжувань, але люди, що беруть у цьому участь, не повнiстю усвiдомлюють, що е частиною дворiвневих транзакцiй. Берн мав на увазi не те, що людина свiдомо манiпулюе iншими чи навмисно заплутуе iх, як говорять зараз: «Вiн бавиться в розум» чи як показано в подружнiх вiйськових iграх у п’есi Едварда Олбi «Хто боiться Вiрджинii Вульф?» Берн очiкував, що аналiз iгор покращиться з розвитком накопичених знань, але вiн окреслив елементи теоретичного аналiзу iгор: теза, мета, ролi, взаемодii, парадигма, кроки, шiсть типiв переваг та винагорода. Вiн також визначив декiлька систем класифiкацii. Пiзнiше, 1972 року, вiн був змушений винайти базову формулу, щоб iх описати. Якщо послiдовнiсть транзакцiй не вiдповiдала цiй формулi, вiн не розглядав ii як гру. Формула гри мае таку схему: «Команда» – це перший крок / запрошення, яке робить iнiцiатор, Особа А. «Виверт» – це слабкий бiк особи Б, що змушуе ii реагувати на команду (Р). З – це змiна Я-станiв особи А. В1 – це ii винагорода, неочiкуване вiдчуття. Щоб зрозумiти це на практицi, давайте розглянемо приклад Джоннi, хлопчика, який брехав. У той час як його батьки з друзями пили каву на кухнi, п’ятирiчний Джоннi бiгав кiмнатами, бавлячись зi своею машинкою. Раптом iз вiтальнi долинув гуркiт. Увiйшовши до кiмнати, його мама побачила розбиту вазу на журнальному столику. «Хто це зробив?» – спитала вона. «Песик», – вiдповiв Джоннi. Мати розiзлилась. Вона знала, що випустила собаку надвiр п’ять хвилин тому. Вона вдарила сина зi словами: «Моя дитина не брехатиме!» Було зрозумiло, хто розбив вазу. Отже, питання матерi щодо того, хто розбив вазу, хоч i було на перший погляд запитом Дорослого на отримання iнформацii, на психологiчному рiвнi було стимулом до того, аби Джоннi збрехав. Саме це й сталося. Розiзлившись, мати змiнила Я-стан Дорослий на Я-стан Батько. Їi винагородою стало непередбачуване вiдчуття праведного гнiву. Ми б сказали, що мати грала в гру «Попався, сучий сину» (ПСС). Однак варто зазначити, що вона виставила сина винуватим та вдарила його ненавмисно. Навпаки, вона дуже засмутилась. Джоннi у свою чергу грав у гру «Вдар мене». Якби вiн сказав «Я це зробив», гра б не розпочалась. Аналiз iгор пiсля Берна Найчiткiшi методи аналiзу iгор наприкiнцi 70-х рокiв запропонували Боб та Мерi Голдiнги. Для них гра складаеться з такоi послiдовностi транзакцiй: 1. Особа А посилае очевидний сигнал i водночас вiдправляе приховане послання. 2. Особа Б вiдповiдае на приховане послання. 3. Вiдтак Особа А змiнюе Я-стан i вiдчувае раптову негативну емоцiю. За допомогою сценарiю за участi Джоннi та матерi ми можемо проаналiзувати гру таким чином: Мати (Особа А): Очевидна взаемодiя – «Хто це зробив?» На соцiальному рiвнi це лише питання задля отримання факту. На психологiчному рiвнi – це стимул, щоб Джоннi збрехав. Джоннi (Особа Б): «Песик». Джоннi вiдповiдае на приховане послання. Мати (Особа А): Вона гнiваеться, змiнюючи Я-стан, i як наслiдок – виникае зле почуття. Ігри, як зазначили Голдiнги, практично названi почуттям, яким наприкiнцi оволодiвае iнiцiатор, або результатом, якого вiн досягае. Через те, що мати розпочала послiдовнiсть та вiдчула праведний гнiв пiд час викриття лиходiя, ми називаемо гру ПСС. Джоннi, своею чергою, грав у гру «Вдар мене», яка закiнчуеться його побиттям. Драматичний трикутник Розвиваючи працю Берна щодо ролей у грi, Стiв Карпман наприкiнцi 60-х визначив, що кожна п’еса потребуе жертви. Ба бiльше, для того, щоб стати жертвою, людинi потрiбен або рятiвник, або переслiдувач. Щоб п’еса розвивалась, люди мiняються ролями та навiть залучають iнших осiб, формуючи драматичний трикутник транзакцiй. В iграх цi три ролi виконуються всiма учасниками. Коли люди грають одну з ролей, вони раптово можуть зрозумiти, що грають iншу. У вищезазначеному прикладi мати починала грати як можливий рятiвник, потiм перетворилась на жертву й закiнчила гру переслiдувачем. Джоннi ж починав як переслiдувач (для матерi), а вiдтак (у результатi) став жертвою. У серединi 70-х Шiфф та ii послiдовники помiтили, що пiд час гри кожен з учасникiв не використовуе всi його чи ii Я-стани. Наприклад, у грi ПСС одна особа активуе Я-стани Батька й Дорослого, а iнша – Дитини. Отже, активуються всi три Я-стани. Нiби вони всi разом утворюють цiлу особу. У прикладi з Джоннi та його матiр’ю мати дiяла в межах Я-станiв Дорослого та Матерi, а Джоннi – Дитини. Якщо повторювати цю гру знову i знову, iснуе небезпека, що, зростаючи в атмосферi докорiв, Джоннi може вирости стурбованим через принизливе становище, що е результатом догоджання, перешкожання чи брехнi людям, якi мають владу. Тобто вiн не зможе адекватно використовувати свого Дорослого та Батька. Особа, яка розпочинае гру, робить це з поступкою, що може бути одним iз чотирьох таких виглядiв: 1) поступка через те, що е проблема; 2) поступка через змiст проблеми; 3) поступка через те, що проблема може бути вирiшена особою; 4) поступка через те, що проблема може бути вирiшена будь-ким. Мати Джоннi не врахувала того факту, що собака був надворi, а дуже швидкий Джоннi стояв бiля розбитоi вази. Вона також не врахувала, що не зробила дiм безпечним для дитини. Бiльш доцiльною реакцiею були б слова: «Не пiдходь» чи «Пiди принеси вiник». Ігри в контекстi сценарiю 1979 року Р. Г. Ерскiн та М. Дж. Зальцман розширили iдею Берна твердженням, що винагорода у грi посилюе основну просторово-часову позицiю людини, – нарiжну позицiю, яку вона мае стосовно себе та iнших, а також iхнiх рiшень згiдно зi сценарними рiшеннями. Тобто сценарii складаються з повторюваних iгор та винагород. У попередньому виданнi цiеi книги Берн, однак, пiдкреслюе, як легко гра «Боржник» може трансформуватись у життевий план. Мати Джоннi стала заручницею вiдчуття, що всi люди (чи чоловiки) поганi та будуть брехати iй, таким чином пiдтвердивши старi мiркування щодо себе, iнших i того, що вона може очiкувати вiд свiту. Безумовно, таку гiпотезу варто перевiрити, iнакше вона залишиться лише марною здогадкою. Може бути й таке, що мати створюе ситуацii, якi призводять до негативних вiдчуттiв, якi вона використовуе для полiпшення сценарiю. Наприклад, вона може накопичувати негативнi вiдчуття, якi виправдають ii вияв невдоволеностi дiями Джоннi та бажання позбутися його, що й дозволить iй використати це для виправдання свого розлучення. У такому випадку ми могли б назвати ii почуття емоцiйною «ракетою». Вона буде використовувати свiй стрес як купони, щоб у майбутньому обмiняти iх на «приз». Сучаснi вiдеозаписи немовлят, маленьких дiтей та iхнiх матерiв, на мiй погляд, показують, що в деякi iгри починають грати ще з першого року життя. Вони, певно, записуються як зразки поведiнки у прихованiй пам’ятi задовго до того, як дитина вперше вимовляе слово. Як зазначае Берн, ми активно навчаемо наших дiтей грати у певнi iгри. Ба бiльше – послiдовнiсть, описана у випадку п’ятирiчного Джоннi та його матерi, може бути всього лише останньою з серiй iдентичних транзакцiй, завдяки яким Джоннi вчився грати у гру пiд назвою «Вдар мене». 1977 року Фанiта Інглiш зазначила, що iгри з’являються тодi, коли люди не можуть змусити реальну людину погладити iх так, як вони звикли у ранньому дитинствi, за виявлення певних почуттiв, що приховують забороненi («шантаж»). У вiдповiдь на це вони змiнюють Я-стани. Вона дiйшла висновку, що iснують лише три головнi схеми: ПСС, у якiй людина змiнюе Я-стан з безпорадноi та неслухняноi Дитини на Батька; «Вдар мене», у якiй людина змiнюе Я-стан з владного та чуйного Батька на Дитину; та «Сполох», де в обох схемах одночасно змiнюють Я-стани та вiдступають на заднiй план. Інглiш також описала, як iнодi люди грають в iгри, що пiдтверджують двi рiзнi часопросторовi позицii. Наприклад, людина, схожа на матiр Джоннi, може грати в ПСС, яка пiдсилюе позицiю «Зi мною все гаразд, а з тобою – нi», а потiм у станi стресу змiнити гру на «Вдар мене», яка пiдсилюе часопросторову позицiю «Зi мною щось негаразд, а з тобою – все добре». Наразi ми можемо розглядати це як приклад посилення двох комплексiв основних органiзацiйних принципiв: один у декларативнiй пам’ятi («Зi мною все гаразд, а з тобою – нi») та глибший у прихованiй пам’ятi («Зi мною щось негаразд, а з тобою – все добре»). У зв’язку з цим пiсля виходу «Ігор, в якi грають люди» Берн говорив про психологiчнi «толстовки»: переднiй бiк може казати щось на кшталт: «Будь ласка, любiть мене». Але, коли людина, що носить ii, повертаеться спиною, там можна прочитати: «Не тебе, довбехо». К. Стейнер наголошуе, що iгри – це демонстрацiя сили погладжувань, якi необхiднi для психологiчного виживання дорослих, але яких зазвичай бракуе через збоi в соцiальних та внутрiшнiх правилах, що не дають людям вiльно спiлкуватись. Ігри в контекстi великих груп Нещодавно Шарлотта Сiллз визначила: коли люди постiйно грають в одну й ту саму гру в групi, вони можуть виявляти загальну людську дилему, до якоi група не звертаеться. Тобто, незважаючи на особистi проблеми, людина, яка грае у ПСС чи «Дефект», може виражати несвiдоме уникнення групою вирiшення звичайних людських проблем iз довiрою. Транзакцiйний аналiз сьогоднi й завтра Наразi транзакцiйний аналiз, включаючи аналiз iгор, використовуеться у рiзних сферах: особистiснiй, подружнiй та груповiй терапii, психологiчному консультуваннi, освiтi та розвитку органiзацiй. Його основнi концепцii пiдтримуються сучасним розвитком нейронаук. Є докази на користь iснування концепцiй погладжування та Я-станiв, i вони становлять основу пiдходу. Дослiдження лiкування та задоволення пацiентiв виявились дуже ефективними. Сучасна критика психологiчного здоров’я дуже доречна, проте ii сенс у двадцять першому столiттi зводиться до позитивноi психологii та менталiзацii. Нещодавно зросла зацiкавленiсть щодо таких явищ, як вдячнiсть, надiя, оптимiзм, динамiка, самопiзнання i близькiсть, та iхньоi ролi в успiшному життi та щасливому старiннi. Такi iдеi були важливими в русi гуманiстичноi психологii 60-х рокiв, але його прибiчники не були зацiкавленi у дослiдженнях. Сьогоднi цi дослiдження вже проведенi, i життя людей рiзних соцiальних верств активно вивчаеться як у ретроспективних, так i проспективних дослiдженнях. Позитивна психологiя (так наразi називають цей рух) завжди була важливою частиною транзакцiйного аналiзу через увагу Берна до погладжувань для правильного iснування та виконання правильних дiй, а також до «добропорядностi» та автономii, якi виявляються в обiзнаностi, щиростi та близькостi, i допомоги людям вiдмовитись вiд iгор та деструктивних сценарiiв. Нинi психологи бiльше починають цiнувати вагу концептуалiзацii власне себе та iнших, яка мотивуеться внутрiшнiми станами, думками та почуттями. Серед назв такоi здатностi найбiльш поширеними е почуття неповноцiнностi, менталiзацiя та емоцiйний iнтелект. Така здатнiсть пiдкреслюе спiвчуття та соцiальну кмiтливiсть i здаеться важливим аспектом психологiчноi стiйкостi, можливостi долати дiю стресорiв. Ситуацii взаемодiй мiж людьми Берн описав простим, приемним i подекуди навiть розмовним стилем, даючи людям можливiсть усвiдомити, що в iхнiй поведiнцi е сенс i, що важливiше, вони можуть ii змiнити. Вiн показав основу психологiчного почуття неповноцiнностi. Це те, що Хайнц Леман мав на увазi, коли говорив менi, що Берн дав поштовх психiатрii. Це те, що вiдповiдало та продовжуе вiдповiдати за популярне використання цього пiдходу. Багато iдей, що вперше з’явились на сторiнках «Ігор, у якi грають люди», зараз е настiльки загальноприйнятими, що ми геть забули про iхне джерело. З iншого боку, спецiалiсти з поведiнки також використовували iдеi i технiки з iнших пiдходiв, а iхнi послiдовники продовжили змiнювати та розвивати оригiнальнi iдеi Берна. Таким чином, вони дiють у дусi вiдомоi фрази Берна «Я не проводжу сеансiв груповоi терапii, я лiкую людей». Подiбнi книжки можна перечитувати знов i знов. Перечитуючи ii самостiйно, я знову дивувався з кмiтливостi й точностi багатьох iнтуiтивних здогадок Берна та проникливостi його клiнiчних дослiджень, а також iз того, чим ми йому завдячуемо. І тому, любий читачу, я тiшусь, що ти читаеш цю книжку… Джеймс Р. Аллен, д-р мед. наук, член Королiвськоi колегii патологiв, е професором психiатрii та поведiнкових наук кафедри дитячоi психотерапii в Унiверситетi наукового центру здоров’я у мiстi Оклахома-Сiтi (штат Оклахома). Вiн також був президентом Мiжнародноi асоцiацii транзакцiйного аналiзу[1 - Інформацiя про чинного президента застарiла, наразi Аллен не е президентом асоцiацii, тому переклад мае форму минулого часу; посилання на сайт також змiнено, оскiльки вказаний в оригiналi вже не використовуеться асоцiацiею. (Тут i далi прим. пер., якщо не зазначено iнше.)]. Тi, хто шукае бiльше iнформацii про транзакцiйний аналiз, можуть знайти ii на сайтi Мiжнародноi асоцiацii транзакцiйного аналiзу: https://www.itaaworld.org/ Ігри, у якi грають люди Моiм пацiентам та студентам, якi багато чого мене навчили та продовжують навчати iгор i сенсу життя Передмова Ця книжка передусiм була призначена для продовження моеi книжки «Транзакцiйний аналiз у психотерапii» [2 - Berne, E. Transactional Analysis in Psychotherapy. Grove Press, Inc., New York, 1961.], та вона вибудувана таким чином, що ii можна читати й розумiти як самостiйну рiч. Теорiя, необхiдна для аналiзу й чiткого розумiння iгор, була узагальнена в частинi I. У частинi II описано певнi iгри. Частина III мiстить новий клiнiчний та теоретичний матерiал, який, як додаток до старого, дозволяе певним чином зрозумiти, як це – бути вiльним вiд iгор. Тi, хто хоче отримати бiльше загальноi iнформацii, можуть звернутися до попередньоi книги. Читач обох книг помiтить, що додатково до теоретичних досягнень спостерiгаються деякi незначнi змiни в термiнологii i кутах зору, заснованi на подальшому мисленнi та читаннi нового клiнiчного матерiалу. Необхiднiсть цiеi книги була означена зацiкавленнями студентiв i слухачiв лекцiй щодо спискiв iгор та подальшого iх вдосконалення, що були коротко зазначенi як приклади у загальному тлумаченнi принципiв транзакцiйного аналiзу. Я висловлюю подяку цим студентам i слухачам у цiлому, а особливо пацiентам, якi розглядали, маркували та називали новi iгри; i, зокрема, мiс Барбарi Розенфельд за ii iдеi щодо мистецтва та сенсу слухання; мiстеру Мелвiну Бойсу, мiстеру Джозефу Конкеннону, доктору Франклiну Ернсту, доктору Кеннету Евертсу, доктору Гордону Грiттеру, мiсiс Френсiс Метсон i доктору Рею Пойндекстеру за iхнi незалежнi вiдкриття та пiдтвердження значущостi багатьох iгор. Мiстер Клод Стайнер, колишнiй директор Інституту дослiджень семiнарiв iз соцiальноi психiатрii у Сан-Франциско, а нинi вiддiлення психологii Мiчиганського унiверситету, заслуговуе особливоi уваги з двох причин. По-перше, вiн провiв першi дослiдження, якi ствердили багато теоретичних спiрних питань, а по-друге, в результатi цих дослiджень вiн значно допомiг з’ясувати природу автономii та близькостi. Дякую також мiс Вiолi Лiтт, секретаревi-скарбнику семiнарiв, та мiсiс Мерi Н. Вiльямс, моему особистому секретаревi, за iхню постiйну допомогу; а також Аннi Гаретт за допомогу в читаннi доказiв. Семантика Ігри описанi зазвичай пiд чоловiчим кутом зору, якщо вони не суто жiночi. Таким чином, головний гравець зазвичай позначаеться як «вiн», але без упередженоi думки, оскiльки така ж ситуацiя, якщо не зазначено iнакше, може описуватись i з гравцем «вона», з вiдповiдними змiнами. Якщо роль жiнки значно вiдрiзняеться вiд чоловiчоi, то вона розглядаеться окремо. Терапевт так само без упередження позначаеться як «вiн». Словник термiнiв та кут зору перш за все орiентованi на практикуючого лiкаря, але представники iнших професiй можуть також знайти щось цiкаве та корисне у цiй книзi. Транзакцiйний аналiз гри слiд чiтко вiдрiзняти вiд спорiдненоi науки – математичного аналiзу гри, хоча деякi з використаних термiнiв, наприклад «винагорода», наразi е суто математичними. Для детального розгляду математичноi теорii iгор див. книгу «Ігри та рiшення» Р. Д. Люс та Х. Раiффа [3 - Luce, R. D., and Raiffa, H. Games & Decisions. John Willey & Sons, Inc., New York, 1957.]. Кармел, Калiфорнiя. Травень 1962 р. Вступ 1 Соцiальнi зв’язки Теорiю соцiальних зв’язкiв, яка певною мiрою окреслилася ще в «Транзакцiйному аналiзi» [4 - Berne, E. Transactional Analysis in Psychotherapy, Grove Press, Inc., New York, 1961.], можна пiдсумувати таким чином. Шпiц виявив [5 - Spitz, R. «Hospitalism: Genesis of Psychiatric Conditions in Early Childhood». Psychoanalytic Study of the Child. 1: 53–74, 1945.], що немовлята, позбавленi догляду протягом тривалого перiоду, як правило, занурюються у незворотну деградацiю та зрештою стають схильнi до iнтеркурентних захворювань. По сутi, це означае, що те, що вiн називае емоцiйною депривацiею, може мати фатальнi наслiдки. Цi спостереження ведуть до iдеi стимуляцii шляхом голоду й показують, що найбiльш сприятливi форми стимулiв тi, що виникають через фiзичну близькiсть, – висновок, який неважко сприйняти на основi повсякденного досвiду. Подiбне явище спостерiгаеться у дорослих, якi зазнали сенсорноi депривацii. Експериментально така депривацiя може спричинити тимчасовий психоз або принаймнi призвести до виникнення тимчасових психiчних розладiв. У минулому соцiальна та сенсорна депривацiя подiбно впливали на осiб, засуджених до тривалих термiнiв позбавлення волi в камерi-одиночцi. Справдi, одиночне ув’язнення е одним iз найстрашнiших покарань навiть для ув’язнених, загартованих фiзичною жорстокiстю [6 - Belbenoit, Rene. Dry Guillotine. E. P. Dutton & Company, New York, 1938.; Seaton, G. J. Isle of the Damned. Popular Library, New York, 1952.], i наразi е сумнозвiсною процедурою для стимуляцii полiтичноi поступливостi. (І навпаки, найкраща вiдома зброя проти поступливостi – це громадська органiзацiя [7 - Kinkead, E. In Every War But One. W. W. Norton & Company, New York, 1959.]). Пiд бiологiчним кутом зору iснуе ймовiрнiсть того, що емоцiйна та сенсорна депривацii зумовлюють або пiдкрiплюють органiчнi змiни. Якщо ретикулярна активуюча система [8 - French, J. D. «The Reticular Formation». Scientific American. 196: 54–60, May, 1957.] стовбура головного мозку стимулюеться недостатньо, це може призвести (принаймнi опосередковано) до дегенеративних змiн у нервових клiтинах. Це може бути побiчним ефектом поганого харчування, але саме по собi – результатом апатii, як i в немовлят, якi страждають вiд маразму. Отже, бiологiчний ланцюг може постулюватися, ведучи вiд емоцiйноi i сенсорноi депривацii через апатiю до дегенеративних змiн i смертi. У цьому значеннi стимуляцiя шляхом голоду так само впливае на виживання людського органiзму, як i харчове голодування. Справдi, не тiльки бiологiчно, а й психологiчно та соцiально стимуляцiя шляхом голоду в чомусь паралельна до харчового голодування. Такi термiни, як «недоiдання», «насичення», «гурман», «ласун», «вибагливий дивак», «аскет», «кулiнарне мистецтво» та «хороший кухар» легко переходять зi сфери харчування у царину вiдчуттiв. Перенасичення е аналогiчним до надстимуляцii. У цих двох сферах за звичних обставин, коли iснують великi запаси й рiзноманiтне меню, вибiр значною мiрою залежатиме вiд особливостей iндивiда. Цiлком можливо, що деякi або багато з цих особливостей е конституцiйно визначеними, але це не стосуеться проблем, що порушуються в цiй книзi. Соцiальний психiатр у цьому питаннi розглядае те, що вiдбуваеться пiсля того, як дитина вiдокремлюеться вiд матерi пiд час нормального розвитку. Те, що було сказано досi, можна узагальнити як «розмовний зворот» [9 - Використанi «розмовнi фрази» – це тi, що еволюцiонували в ходi семiнарiв iз соцiальноi психiатрii в Сан-Франциско.]: «Якщо вас не погладити, ваш спинний мозок почне всихати». Отже, пiсля того як перiод безпосередньоi близькостi з матiр’ю закiнчуеться, iндивiд решту свого життя змушений боротися зi своею долею та iнстинктом самозбереження. Хтось народжуеться iз соцiальними, психологiчними та бiологiчними силами, якi стоять на шляху його фiзичноi близькостi; iнший – з вiчним прагненням досягти своеi мети. У бiльшостi випадкiв вiн пiде на компромiс. Вiн навчиться бiльш тонких, навiть символiчних, форм звернень до того моменту, коли найменший кивок визнання певним чином слугуватиме якiйсь метi, хоча його первiсний потяг до фiзичного контакту може й не зменшитись. Цей процес компромiсу можна назвати рiзними термiнами, наприклад сублiмацiею; але, не зважаючи на назву, результатом е часткове перетворення iнфантильноi стимуляцii шляхом голоду на щось таке, що може називатись потребою визнання. Зi зростанням труднощiв у досягненнi компромiсу кожна людина дедалi бiльше вирiзняеться у своему прагненнi до визнання, i це саме тi вiдмiнностi, якi пасують рiзним соцiальним зв’язкам i визначають долю людини. Актор кiно може потребувати сотнi погладжувань щотижня вiд анонiмних i недиференцiйованих шанувальникiв, щоб його «спинний мозок не всихав», у той час як учений може пiдтримувати фiзичне та психологiчне здоров’я, отримуючи одне погладжування на рiк вiд авторитетного майстра. «Погладжування» можна використовувати як загальний термiн для iнтимного фiзичного контакту; на практицi воно може мати рiзнi форми. Дехто погладжуе немовля у прямому сенсi цього слова, другi обiймають або плескають по плечу, а третi – грайливо щипаються або ударяють кiнчиками пальцiв. Усi цi дii мають своi аналоги у розмовi. Здаеться, можна передбачити, як людина буде поводитись iз дитиною, лише послухавши, як вона говорить. Беручи до уваги розширений сенс, «погладжування» можна використовувати у розмовнiй лексицi на позначення будь-якоi дii, що натякае на визнання чужоi присутностi. Отже, погладжування може використовуватись як основна одиниця соцiальноi дii. Обмiн погладжуваннями становить транзакцiю, яка е одиницею соцiальних зв’язкiв. Згiдно з описаною теорiею iгор, принцип, який виникае у цьому випадку, полягае в тому, що будь-який соцiальний зв’язок мае бiологiчну перевагу над повною вiдсутнiстю зв’язку. Це продемонстрували експериментально на прикладi щурiв С. Левiна [10 - Levine, S. «Stimulation in Infancy». Scientific American. 202: 80–86, May, 1960. «Infantile Experience and Resistance to Physiological Stress». Science. 126: 405, August 30, 1957.], якi показали сприятливий вплив зв’язкiв не тiльки на фiзичний, психiчний i емоцiйний розвиток, а й на бiохiмiю мозку i навiть опiр лейкемii. Визначною особливiстю цих експериментiв було те, що дбайливе поводження i болючi удари струмом були однаково ефективнi у змiцненнi здоров’я тварин. Ця перевiрка спонукае нас перейти iз бiльшою впевненiстю до наступного роздiлу. 2 Структуризацiя часу Звичайно, поводження з дiтьми та його символiчний еквiвалент у дорослих, визнання, мають значення для виживання. Питання ось у чому: а що далi? Що люди можуть робити пiсля обмiну привiтаннями в побутовому планi; чи полягае вiтання у короткому словi «Привiт!», чи у схiдному ритуалi, що тривае кiлька годин? Пiсля стимуляцii шляхом голоду та потребою визнання настае структурне голодування. Багаторiчна проблема пiдлiткiв така: «Що ж тодi ви скажете iй (йому)?» Та й для багатьох людей немае нiчого бiльш незручного, нiж соцiальна перерва, перiод тишi, неструктурований час, коли нiхто з присутнiх не може сказати нiчого бiльш цiкавого за «Чи не здаеться вам, що стiни сьогоднi перпендикулярнi?» Вiчна проблема людини полягае у тому, як структурувати своi години неспання. У такому екзистенцiальному сенсi полягае функцiя соцiального життя в цiлому – це взаемодопомога в цьому проектi. Оперативний аспект структуризацii часу можна назвати програмуванням. Воно мае три аспекти: матерiальний, соцiальний та iндивiдуальний. Найбiльш розповсюдженим, зручним, комфортним й утилiтарним способом структуризацii часу е проект, спрямований на обробку матерiалiв зовнiшньоi реальностi, тобто те, що зазвичай називають роботою. Такий проект технiчно називаеться дiяльнiсть; термiн «праця» не пiдходить у цьому випадку, тому що загальна теорiя соцiальноi психiатрii мае визнати, що соцiальнi зв’язки теж е формою роботи. Матерiальне програмування виникае вiд мiнливостей, що з’являються пiд час дiяльностi iз зовнiшньою реальнiстю. Воно цiкаве нам лише тому, що створюе основу (пiдгрунтя) для «погладжувань», визнання та iнших, бiльш складних форм соцiальних зв’язкiв. Матерiальне програмування не вирiшуе соцiальних проблем; по сутi, воно грунтуеться на обробцi даних. Будiвництво човна залежить вiд постiйних вимiрювань та ймовiрних оцiнок, i будь-яке соцiальне спiлкування, що вiдбуваеться, мае пiдпорядковуватись цiй метi, щоб будiвництво продовжувалось. Соцiальне програмування походить вiд традицiйних ритуальних або напiвритуальних зв’язкiв. Головним критерiем для нього е мiсцева звичаевiсть, яку ми знаемо пiд назвою «добрi манери». Батьки у всiх частинах свiту навчають своiх дiтей манер, а це означае, що вони дiзнаються, як правильно вiтатись, харчуватись, залицятись i журитися, а також як пiдтримувати розмову, не забуваючи про жорстку критику та пiдтримку. Критичнi зауваження та пiдтримка становлять собою такт або дипломатiю. Деякi з них е унiверсальними, а деякi – локальними. Вiдрижка пiд час iди або iнтерес до чужоi жiнки заохочуються або забороняються мiсцевими традицiями; i, до речi, iснуе високий ступiнь зворотноi кореляцii мiж цими конкретними транзакцiями. Зазвичай там, де люди вiдригують пiд час iди, заборонено цiкавитись жiнками iнших чоловiкiв; а в мiсцевостях, де можна цiкавитись жiнками iнших чоловiкiв, вiдрижка пiд час iди не е прийнятною. Як правило, формальним ритуалам передують напiвритуальнi тематичнi розмови, а останнi можна визначити як розваги. Щойно люди знайомляться краще, iндивiдуального програмування стае дедалi бiльше, тож починають вiдбуватися iнциденти. Цi iнциденти на перший погляд здаються випадковими i так можуть описуватися сторонами, що беруть у них участь. Але ретельна перевiрка показуе, що вони мають тенденцiю дотримуватись певних схем, якi пiддаються сортуванню i класифiкацii, i що послiдовнiсть окреслюеться згiдно з неписаними правилами й нормами. Цi правила, за Хойлом, залишаються латентними, доки тривають дружнi або ворожi стосунки, але вони проявляються, якщо хтось робить незаконний крок, що призводить до символiчного, словесного або законного крику: «Порушення!» Такi послiдовностi, якi, на вiдмiну вiд розваг, грунтуються радше на iндивiдуальному, нiж на соцiальному програмуваннi, можна назвати iграми. Родинне життя i життя у шлюбi, а також життя у рiзноманiтних органiзацiях може рiк у рiк базуватися на варiацiях тiеi ж гри. Твердження, що основна частина соцiальноi дiяльностi складаеться з iгор, не обов’язково означае, що це здебiльшого «весело» або що сторони несерйозно ставляться до вiдносин. З одного боку, «гра у футбол» та iншi «спортивнi iгри» можуть бути невеселими, а гравцi – похмурими; i такi iгри разом з азартними та iншими формами iгор мають потенцiал бути дуже серйозними, iнодi навiть зi смертельним фiналом. З iншого боку, деякi автори, наприклад Гейзинга [11 - Huizinga, J. Homo Ludens, Beacon Press, Boston, 1955.], включають в iгри такi страшнi речi, як канiбальськi бенкети. Отже, називати таку трагiчну поведiнку, як самогубство, алкоголiзм та наркоманiю, злочиннiсть або шизофренiю, iграми не е безвiдповiдальним, жартiвливим або варварським. Суттевою характеристикою людськоi гри е не те, що емоцii помилковi, а те, що ними можна керувати. Це виявляеться, коли накладаеться заборона на неправильне вiдображення емоцiй. Ігри можуть бути похмуро серйозними або навiть смертельно серйозними, але соцiальнi заборони стають серйозними лише тодi, коли правила порушуються. Розваги та iгри – замiнники переживання реальноi близькостi. Через це вони можуть розглядатися як попереднi зобов’язання, а не як союзи, i тому характеризуватись як гострi форми гри. Близькiсть починаеться тодi, коли iндивiдуальне (зазвичай iнстинктивне) програмування стае бiльш iнтенсивним i соцiальна схема разом iз прихованими обмеженнями та мотивами починають вiдходити на заднiй план. Це едина вiдповiдь, яка задовольняе стимуляцiю шляхом голоду, потребу визнання та структурний голод. Їi прототипом е статевий акт. Структурне голодування мае те саме значення для виживання, що й стимуляцiя шляхом голоду. Стимуляцiя шляхом голоду та потреба визнання виражають необхiднiсть уникати сенсорного й емоцiйного голодування, що призводить до бiологiчного виродження. Структурне голодування виражае необхiднiсть уникати нудьги, i К’еркегор [12 - Kierkegaard, S. A Kierkegaard Anthology, ed. R. Bretall. Princeton University Press, Princeton,1947, pp. 22 ff.] зазначив недолiки, якi е результатом неструктурованого часу. Якщо таке вiдбуватиметься протягом тривалого часу, нудьга стане синонiмом емоцiйного голодування i матиме тi ж наслiдки. Самотня людина може структурувати час двома способами: активнiстю i фантазiею. Людина може залишатися самотньою навiть у присутностi iнших, це знае кожен шкiльний учитель. Коли хтось е членом громадського об’еднання, що складаеться з двох або бiльше осiб, iснуе кiлька варiантiв структурування часу. За порядком складностi це: (1) Ритуали (2) Розваги (3) Ігри (4) Близькiсть i (5) Активнiсть, яка може формувати матрицю для будь-чого iншого. Мета кожного члена об’еднання – це здобуття якомога бiльшоi кiлькостi задоволень вiд своiх транзакцiй з iншими членами. Що вiн доступнiший, то бiльше задоволення вiн може отримати. Велика частина програмування його соцiальних операцiй е автоматичною. Оскiльки деякi «задоволення», наприклад самогубство, отриманi в цьому програмуваннi, важко розпiзнати у звичайному сенсi слова «задоволення», було б краще замiнити це явище бiльш загальними термiнами, такими як «прибуток» або «переваги». Переваги соцiального контакту обертаються навколо соматичноi та психiчноi рiвноваги. Вони пов’язанi з такими чинниками: (1) полегшення напруженостi, (2) уникнення шкiдливих ситуацiй, (3) отримання погладжувань та (4) пiдтримання встановленоi рiвноваги. Усi цi явища детально вивчалися та обговорювалися фiзiологами, психологами та психоаналiтиками. Термiнами соцiальноi психiатрii iх можна сформулювати так: (1) первиннi внутрiшнi переваги, (2) первиннi зовнiшнi переваги, (3) вториннi переваги i (4) екзистенцiальнi переваги. Першi три схожi з «перевагами вiд хвороби», якi описав Фройд, – внутрiшня паранозна перевага, зовнiшня паранозна та вiдповiдно епiнозна переваги [13 - Freud, S. «General Remarks on Hysterical Attacks». Collected Papers, Hogarth Press, London, 1933, II, p. 102. «Analysis of a Case of Hysteria». Ibid. III, p. 54.]. Досвiд показав, що бiльш корисно й повчально дослiджувати соцiальнi транзакцii пiд кутом зору отриманих переваг, анiж розглядати iх як захиснi операцii. Передусiм найкращий захист – це не брати участi в жодних транзакцiях; по-друге, поняття «захисту» покривае тiльки частину перших двох класiв переваг, а решта з них, разом iз третiм i четвертим класами, пiд цим кутом зору втрачаються. Найбiльш втiшнi форми соцiального контакту, незважаючи на вбудованiсть у матрицю дiяльностi або ii вiдсутнiсть, – це iгри та близькiсть. Тривала близькiсть е досить рiдкiсною, та й то це насамперед приватна справа; бiльшiсть соцiальних зв’язкiв набувае форму iгор, i саме це е темою нашого з вами обговорення. Для отримання додатковоi iнформацii про структуризацiю часу варто звернутися до книги автора про групову динамiку [14 - Berne, E. The Structure and Dynamics of Organizations and Groups. J. B. Lippincott Company, Philadelphia and Montreal, 1963. (Див. особливо роздiли 11 та 12.)]. Частина перша Аналiз iгор Роздiл перший Структурний аналiз Спостереження спонтанноi соцiальноi активностi, що найбiльш продуктивно здiйснюеться у певних психотерапевтичних групах, показуе, що час вiд часу можна помiтити змiни постави людини, кута зору, голосу, лексики та iнших аспектiв поведiнки. Цi поведiнковi змiни часто супроводжуються змiнами в почуттях. Певна особа мае такий набiр поведiнкових моделей, що вiдповiдають одному розумовому стану, у той час як iнший набiр пов’язаний з iншим психiчним станом, часто несумiсним iз першим. Цi змiни й вiдмiнностi призводять до iдеi Я-станiв. Технiчною мовою Я-стан можна описати феноменологiчно як цiлiсну систему почуттiв, оперативно – як набiр логiчних моделей поведiнки. Із практичноi точки зору – це система почуттiв, що супроводжуеться пов’язаним набором моделей поведiнки. Отже, кожен iндивiд, певно, мае у своему розпорядженнi обмежений набiр таких Я-станiв, що виступають не ролями, а психологiчними реалiями. Такий репертуар можна вiдсортувати за такими категорiями: (1) Я-стани, якi нагадують батькiв, (2) Я-стани, якi автономно спрямованi на об’ективну оцiнку реальностi, та (3) Я-стани, якi представляють архаiчнi релiквii та з’явилися у ранньому дитинствi. Технiчно вони називаються екстеропсихiчний, неопсихiчний та, вiдповiдно, археопсихiчний Я-стани. У розмовнiй лексицi iх називають Батько, Дорослий i Дитина. Цi простi термiни слугують для всiх випадкiв, окрiм формальних дискусiй. Ми стверджуемо таке: будь-якоi митi кожна людина в соцiальнiй групi демонструе Я-стан Батька, Дорослого чи Дитини, i люди можуть переходити з одного стану в iнший iз рiзним ступенем готовностi. Цi спостереження призводять до виникнення певноi дiагностичноi звiтностi. «Це ваш Батько» означае: «Ви перебуваете у тому ж розумовому станi, що й один iз ваших батькiв (або iх замiнники) у минулому, i ви вiдповiдаете, як вiн / вона у тiй самiй позицii, тими жестами, словами, вiдчуттями й т. iн.». «Це ваш Дорослий» означае: «Ви щойно виконали автономну, об’ективну оцiнку ситуацii i об’ективно визнаете цi уявнi процеси, або проблеми, якi ви сприймаете, або висновки, яких ви дiйшли». «Це ваша Дитина» означае: «Порядок i мета вашоi реакцii е такими самими, як i в дiвчинки / хлопчика, якими ви були ранiше». Маемо такi висновки: 1. Кожна людина мала батькiв (або iх замiнники), вона несе в собi набiр Я-станiв цих батькiв (як вона iх сприймала), i цi батькiвськi Я-стани можуть активуватись за певних обставин (екстеропсихiчне функцiонування). Простiше кажучи: «Кожен мае свого Батька». 2. Кожна людина (зокрема дiти, розумово вiдсталi та хворi на шизофренiю) здатна на об’ективну обробку даних, якщо активуеться вiдповiдний Я-стан (неопсихiчне функцiонування). Простiше кажучи: «У кожного е Дорослий». 3. Кожна людина колись була молодшою, нiж зараз, i несе в собi закрiпленi релiквii минулих рокiв, якi активуються за певних обставин (археопсихiчне функцiонування). Простiше кажучи: «Кожен несе в собi маленького хлопчика чи дiвчинку». Наразi доречно звернутися до малюнка 1 (а), який називаеться структурною дiаграмою. Пiд сучасним кутом зору такий малюнок е повною дiаграмою особистостi будь-якоi людини. Так, людина мiстить у собi Я-стани Батька, Дорослого та Дитини. Вони ретельно вiдокремлюються один вiд одного, тому що дуже рiзнi й досить часто суперечать один одному. На перший погляд недосвiдченого спостерiгача вiдмiнностi можуть бути не дуже зрозумiлими, але незабаром стануть вражаючими та захоплюючими для тих, хто захоче вивчати структурний аналiз. Таким чином, далi буде зручно називати реальних людей батьками, дорослими чи дiтьми з малоi лiтери; Батько, Дорослий i Дитина з великоi лiтери будуть використовуватися у назвах Я-станiв. Малюнок 1 (б) е зручною, спрощеною формою структурноi дiаграми. Мал. 1. Структурна дiаграма Перш нiж ми залишимо тему структурного аналiзу, варто наголосити на деяких особливостях. 1. Слово «дитинячий»[15 - «Дитинячий» (синонiм слова «дитячий») тут використано, щоб пiдкреслити негативну конотацiю («легковажний»), в англiйськiй мовi е два еквiваленти украiнського слова «дитячий»: «childish» – негативне значення та «childlike» – позитивне. У нашому випадку в оригiналi було використано слово «childish».] нiколи не використовуеться у структурному аналiзi, адже воно мае сильну конотацiю небажаностi або чогось, що треба зупинити негайно або взагалi позбутися. Термiн «дитячий» використовуеться пiд час опису Дитини (архаiчного Я-стану), адже вiн е бiологiчним та об’ективним. Насправдi Дитина здебiльшого е найцiннiшою частиною особистостi й може зробити свiй внесок у життя людини в такий самий спосiб, як i фактична дитина може сприяти сiмейному життю: чарiвнiстю, задоволенням i творчiстю. Якщо Дитина в особистостi заплуталась чи е нездоровою, то наслiдки можуть бути сумними, але з цим можна й треба боротись. 2. Те саме стосуеться слiв «зрiлий» та «незрiлий». У цiй системi немае такого поняття, як «незрiла людина». Є тiльки люди, в яких Дитина бере гору, але всi вони мають розвинутого, добре структурованого Дорослого, якого лише треба розкрити та активувати. І навпаки, так званi «зрiлi люди» – це люди, якi у змозi тримати пiд контролем свого Дорослого бiльшу частину часу, але часто зi змiнним успiхом. 3. Варто зазначити, що Я-стан Батько проявляеться у двох формах, прямiй та непрямiй: як активний Я-стан та через вплив. Коли вiн е активним, людина реагуе, як ранiше реагував («Роби, як я») ii батько (чи мати). Якщо це вплив, людина реагуе так, як вони хотiли б, щоб вона реагувала («Не роби так, як я; роби, як я тобi сказав»). У першому випадку людина стае одним iз них, а у другому – вона пристосовуеться до iхнiх вимог. 4. Таким чином, Дитина також мае двi форми: адаптована та природна Дитина. Адаптована Дитина – це та Дитина, яка змiнюе свою поведiнку пiд впливом батькiвського Я-стану. Вона поводиться так, як хоче батько (чи мати): наприклад, покiрливо або не за вiком. Або як варiант – дитина починае замикатись у собi чи плакати. Таким чином, вплив Батька е причиною, адаптована Дитина – результатом. Природна Дитина – це спонтанне вираження: повстання чи творчiсть, наприклад. Пiдтвердження структурного аналiзу видно в результатах алкогольного сп’янiння. Зазвичай це спочатку виводить з ладу Батька й адаптована Дитина звiльняеться вiд батькiвського впливу, а потiм перетворюеться на природну. Для ефективного аналiзу гри рiдко постае необхiднiсть виходу за межi окресленоi структури особистостi. Я-стани – це нормальнi фiзiологiчнi явища. Мозок людини е органом, або органiзатором психiчного життя, а його продукцiя органiзовуеться i зберiгаеться у виглядi Я-станiв. Уже iснують конкретнi докази щодо цього у деяких дослiдженнях Пенфiлда та його соратникiв [16 - Penfield, W. «Memory Mechanisms». Archives of Neurology & Psychiatry. 67: 178–198, 1952.; Penfield, W. & Jasper, H. Epilepsy and the functional Anatomy of the Human Brain, Little, Brown & Company, Boston, 1954. Chap. XI.]. Є й iншi системи сортування на рiзних рiвнях, наприклад, фактична пам’ять, але природна форма самого досвiду складаеться у мiнливому станi душi. Кожен тип Я-стану мае свою життеву цiннiсть для органiзму людини. Дитина мае iнтуiцiю [17 - Berne, E. «The Psychodynamics of Intuition». Psychiatric Quarterly. 36: 294–300, 1962.], творчiсть, спонтаннi iмпульси та насолоду. Дорослий необхiдний для виживання. Вiн обробляе данi й обчислюе ймовiрностi, необхiднi для ефективноi взаемодii iз зовнiшнiм свiтом. Вiн також зазнае своiх невдач i задоволень. Перетин жвавоi траси, наприклад, вимагае обробки складноi низки даних про швидкiсть; дiяльнiсть припиняють доти, доки обчислення не вкажуть на високий ступiнь iмовiрностi для безпечного досягнення iншоi сторони. Задоволення, запропонованi успiшними обчисленнями такого типу, включають катання на лижах, польоти, вiтрильний спорт та iншi мобiльнi види спорту. Іншi завдання Дорослого – це регулювати дiяльнiсть Батька та Дитини й бути об’ективним посередником мiж ними. Батько мае двi основнi функцii. По-перше, вiн дозволяе людинi ефективно дiяти як батько фактичних дiтей, сприяючи тим самим виживанню людськоi раси. Про таке значення свiдчить той факт, що у вихованнi дiтей люди, що стали сиротами в дитинствi, зазнають деяких труднощiв у порiвняннi з тими, хто втратив батькiв у пiдлiтковому вiцi. По-друге, вiн робить багато реакцiй автоматичними, що зберiгае велику кiлькiсть часу та енергii. Багато речей робляться тому, що «це повинно вiдбуватись саме так». Це звiльняе Дорослого вiд необхiдностi приймати незлiченнi тривiальнi рiшення, отже, вiн може присвятити себе бiльш важливим питанням, залишаючи рутиннi питання Батьковi. Таким чином, усi три аспекти особистостi мають високу життездатнiсть та життеву цiннiсть. Так, коли той чи iнший елемент порушуе здоровий баланс, лише тодi аналiз i реорганiзацiя мають мiсце. В iншому разi i Батько, i Дорослий, i Дитина мають право на повагу. Кожен iз них мае свое законне мiсце в повному й продуктивному життi. Роздiл другий Транзакцiйний аналiз Одиниця соцiальних зв’язкiв називаеться транзакцiею. Якщо двое або бiльше осiб зiштовхуються у соцiальнiй групi, рано чи пiзно хтось iз них почне говорити чи визнае наявнiсть iнших. Це називаеться транзакцiйним стимулом. Інша людина буде говорити або робити щось, що якимось чином пов’язано з цим стимулом, i це називаеться транзакцiйною реакцiею. Простий транзакцiйний аналiз стосуеться дiагностування того, який Я-стан виконав транзакцiйний стимул, а який – транзакцiйну реакцiю. Найпростiшi транзакцii – це транзакцii, в яких i стимул, i реакцiя виконуються Дорослими однаково зацiкавлено. Хiрург (агент), оцiнюючи попереднi данi, розумiе, що йому потрiбен скальпель, i простягае по нього руку. Медсестра (вiдповiдач) оцiнюе цей жест, своi сили й вiдстань, та кладе скальпель саме там, де його очiкуе побачити хiрург. Далi мають мiсце звичайнi транзакцii Батько-Дитина. Дитина з високою температурою просить склянку води, i мати подае iй склянку. Обидвi транзакцii е взаемодоповнюючими; тобто реакцiя е доцiльною i очiкуваною, та дотримуеться природного порядку здорових людських стосункiв. Перша транзакцiя, що класифiкуеться як додаткова транзакцiя I типу, представлена на малюнку 2 (а). Друга, додаткова транзакцiя II типу, показана на малюнку 2 (б). Однак очевидно, що транзакцii можуть вiдбуватись ланцюжком, тож кожна реакцiя стае стимулом. Перше правило спiлкування – це те, що спiлкування триватиме рiвно доти, доки транзакцii е взаемодоповнюючими, i як наслiдок, спiлкування може, в принципi, продовжуватися до нескiнченностi. Цi правила не залежать вiд характеру й змiсту транзакцiй; вони заснованi виключно на напрямку векторiв, що беруть у них участь. Поки транзакцii е взаемодоповнюючими, для правила не важливо, чи двi людини беруть участь у плiткуваннi (Батько-Батько), вирiшеннi проблеми (Дорослий-Дорослий) або грi разом (Дитина-Дитина чи Батько-Дитина). Мал. 2. Додатковi транзакцii Зворотне правило полягае в такому: спiлкування розриваеться, коли вiдбуваеться перехресна транзакцiя. Найбiльш поширена перехресна транзакцiя, яка е причиною бiльшостi соцiальних проблем у свiтi, чи то в шлюбi, коханнi, дружбi, чи то на роботi, представлена на малюнку 3 (а) як перехресна транзакцiя типу I. Цей тип транзакцii е головною турботою психотерапевтiв i характеризуеться класичною реакцiею перенесення в психоаналiзi. Стимул для Дорослий-Дорослий, наприклад, е таким: «Може, нам варто з’ясувати, чому ти п’еш бiльше останнiм часом?» або «Ти не знаеш, де моi запонки?» Вiдповiднi реакцii Дорослий-Дорослий щоразу будуть: «Може, й варто. Я хочу дiзнатись про це!» або «На столi». Якщо партнер спалахуе, то реакцii е такими: «Ти завжди мене критикуеш, як i мiй батько» чи «Ти завжди звинувачуеш мене в усьому». Це реакцii Батько-Дитина, i, як показуе поведiнкова дiаграма, вектори перетинаються. У таких випадках вирiшення проблем Дорослого з випивкою або запонками варто призупинити до того часу, поки вектори не перебудуються. Це може зайняти вiд декiлькох мiсяцiв, як у випадку з випивкою, або кiлька секунд, як у випадку iз запонками. Або агент повинен стати Батьком як доповнення до раптово активованоi Дитини вiдповiдача, або Дорослого вiдповiдача варто вiдновити як доповнення до Дорослого агента. Якщо покоiвка обурюеться пiд час обговорення миття посуду, розмова про страви мiж Дорослими закiнчуеться; у такому разi може мати мiсце тiльки дискурс Дитина-Батько або обговорення iншоi теми Дорослих, а саме продовження ii роботи. Мал. 3. Перехреснi транзакцii Мал. 4. Дiаграма стосункiв Зворотна перехресна взаемодiя транзакцiй типу I проiлюстрована на малюнку 3 (б). Ця реакцiя контрпереносу знайома психотерапевтам, у якiй пацiент виконуе об’ективне дослiдження Дорослого, а терапевт перетинае вектори, реагуючи так, нiби батько розмовляе з дитиною. Це перехресна транзакцiя типу II. У повсякденному життi «Ти знаеш, де моi запонки?» може призвести до: «Чому б тобi не слiдкувати за своiми речами самому, ти вже не дитина». Дiаграма стосункiв на малюнку 4 показуе дев’ять можливих векторiв соцiальноi дii мiж агентом i вiдповiдачем та мае деякi цiкавi геометричнi (топологiчнi) властивостi. Додатковi транзакцii мiж «психологiчно рiвними» представленi зв’язками (1–1) , (5–5) , та (9–9) . Існують три iншi додатковi транзакцii: (2–4) (4–2), (3–7) (7–3) та (6–8) (8–6). Решта комбiнацiй утворюють перехреснi транзакцii i в бiльшостi випадкiв показанi на малюнку як перетини, наприклад (3–7 (3–7), що означае двох мовчазних людей, якi дивляться одне на одного. Якщо жоден iз них не поступаеться, спiлкування закiнчуеться, i люди повиннi розiйтись. Найбiльш поширенi рiшення – це тi, в яких дають та забирають (7–3), що призводить до гри «Сполох»; чи краще (5–5) , у цьому випадку обидвi особи смiються та потискають руки. Простi додатковi транзакцii найчастiше зустрiчаються у поверхневих робочих i соцiальних стосунках, i вони легко порушуються простими перехресними транзакцiями. Насправдi поверхневi стосунки можна визначити як стосунки, що обмеженi простими додатковими транзакцiями. Такi стосунки виникають у дiяльностi, ритуалах та розвагах. Бiльш складними е прихованi транзакцii – тi, що включають активнiсть бiльш як двох Я-станiв одночасно, i ця категорiя е основою для iгор. Продавцi особливо майстернi в кутових транзакцiях – тих, що включають три Я-стани. Недовершений, але яскравий приклад гри продавцiв iлюструеться в такiй розмовi: Продавець: «Це краще, але ви не можете цього собi дозволити». Домогосподарка: «Саме це я i вiзьму». Аналiз цiеi транзакцii показано на малюнку 5 (а). Продавець, як Дорослий, стверджуе два об’ективнi факти: «Це краще» та «Ви не можете цього собi дозволити». На видимому або соцiальному рiвнi вони спрямованi на Дорослого домогосподарки, вiдповiдь якоi повинна бути: «Ви маете рацiю в обох випадках». Та проте прихований, або психологiчний, вектор скеровано добре навченим та досвiдченим Дорослим продавця на Дитину домогосподарки. Правильнiсть його думки демонструеться за допомогою вiдповiдi Дитини, яка говорить: «Незалежно вiд того, що буде з фiнансами, я покажу, що такий зарозумiлий хлоп, як я, нiчим не вiдрiзняеться вiд iнших клiентiв». На обох рiвнях транзакцiя е додатковою, адже ii вiдповiдь приймаеться за номiнальною вартiстю угоди Дорослого. Двобiчна прихована транзакцiя включае чотири Я-стани, ii зазвичай можна побачити пiд час флiрту. Ковбой: «Приiжджайте та подивiться сiнник». Спiврозмовниця: «Менi подобаються сiнники ще змалечку». Мал. 5. Прихованi транзакцii Як показано на малюнку 5 (б), на соцiальному рiвнi це розмова Дорослих про сiнник, на психологiчному рiвнi це розмова Дiтей про сексуальну гру. На поверхнi здаеться, що iнiцiатива належить Дорослим, але, як i в бiльшостi iгор, учасники можуть бути здивованi. Транзакцii можуть бути класифiкованi як додатковi чи перехреснi, простi чи прихованi, а прихованi транзакцii можна подiлити на кутовi та двобiчнi. Роздiл третiй Процедури й ритуали Взаемодii, як правило, вiдбуваються серiйно. Цi серii не випадковi, а запрограмованi. Програмування може виходити з одного з трьох джерел: Батька, Дорослого чи Дитини або в бiльш загальному планi – вiд суспiльства, матерiалу або особливостей поведiнки. Оскiльки потреби адаптацii вимагають, щоб Дитина була захищена вiд Батька та Дорослого, поки не випробують кожну соцiальну ситуацiю, програмування Дитини частiше вiдбуваеться в ситуацiях приватного життя i близькостi, коли попередне тестування – виконане. Найпростiшi форми соцiальноi активностi – це процедури та ритуали. Деякi з них е унiверсальними, а деякi – локальними, але iх треба вивчати. Процедура – це серiя простих додаткових транзакцiй Дорослого, спрямованих на манiпуляцii реальнiстю. За визначенням, реальнiсть мае два аспекти: статичний i динамiчний. Статична реальнiсть включае в себе всi можливi порядки матерii у Всесвiтi. Арифметика, наприклад, складаеться з тверджень про статичну реальнiсть. Динамiчна реальнiсть може бути визначена як можливiсть для транзакцii всiх енергетичних систем у Всесвiтi. Хiмiя, наприклад, складаеться з тверджень про динамiчну реальнiсть. Процедури заснованi на обробцi даних та ймовiрних оцiнках, що стосуються матерii реальностi та досягають свого найвищого розвитку в професiйних методах. Пiлотування лiтака й видалення апендикса – це процедури. Психотерапiя – це процедура, оскiльки перебувае пiд контролем Дорослого психотерапевта, i перестае нею бути, якщо його Батько або Дитина беруть на себе виконавчу владу. Програмування процедури визначаеться матерiалом, на основi оцiнок, зроблених Дорослим агента. В оцiнюваннi процедур використовуються двi змiннi. Процедура вважаеться продуктивною, коли агент найкраще використовуе данi та досвiд, доступнi для нього, незалежно вiд будь-яких прогалин у його знаннях. Якщо Батько або Дитина заважають обробцi даних Дорослого, процедура стае забрудненою i буде менш продуктивною. Ефективнiсть процедури оцiнюеться за фактичними результатами. Таким чином, продуктивнiсть – це психологiчний критерiй, ефективнiсть – матерiальний. Помiчник лiкаря на тропiчному островi, уродженцем якого вiн е, став дуже вправним у видаленнi катаракти. Вiн використовував знання з дуже високим рiвнем продуктивностi, а позаяк вiн знав менше, нiж европейський лiкар, то не був достатньо ефективним. Лiкар-европеець почав пиячти, i його продуктивнiсть знизилася, але на початку це не впливало на його ефективнiсть. Та коли з роками його руки почали тремтiти, то помiчник почав його перевершувати не тiльки у продуктивностi, але й в оперативностi. Це можна побачити на тому прикладi, що обидвi цi змiннi краще оцiнюються експертом у процедурах, продуктивнiсть – шляхом особистого знайомства з агентом, а ефективнiсть – шляхом оцiнки фактичних результатiв. Із точки зору психологii, ритуал е стереотипним рядом простих додаткових транзакцiй, запрограмованих зовнiшнiми соцiальними силами. Неформальний ритуал, наприклад, соцiальне прощання, може мати значнi локальнi варiацii у деталях, хоча основна форма залишаеться такою ж. Формальний ритуал, наприклад римо-католицька меса, пропонуе набагато менше варiантiв. Форма ритуалу по-Батькiвському визначаеться традицiею, але пiзнiший «батькiвський» вплив може мати аналогiчнi, проте менш стабiльнi ефекти в тривiальних випадках. Деякi формальнi ритуали особливого iсторичного та антропологiчного iнтересу мають два етапи: (1) етап, на якому операцii здiйснюються пiд жорсткою критикою Батька; (2) етап Батькiвського дозволу, пiд час якого Дитина отримуе бiльш-менш повну свободу транзакцiй, що призводить до розгулу. Чимало формальних ритуалiв розпочинались як сильно «засмiченi», хоча досить продуктивнi процедури, але, з часом i змiною обставин вони втратили всю процесуальну дiйснiсть, зберiгаючи свою кориснiсть як акти вiри. Поведiнково вони представляють вiдповiднiсть традицiйним Батькiвським вимогам, що полегшують провину або надають винагороду. Вони пропонують безпечний, утiшливий (такий, що вiдвертае горе) i часто приемний спосiб структурування часу. Бiльше значення вступу до аналiзу iгор мають неформальнi ритуали, i серед найбiльш повчальних е американськi вiтальнi ритуали. 1A: «Привiт!» («Привiт, доброго ранку».) 1Б: «Привiт!» («Привiт, доброго ранку».) 2A: «Тобi тепло?» («Як справи?») 2Б: «Так. Хоча здаеться починаеться дощ». («Добре. Як ти?») 3A: «Ну, бережи себе» («Гаразд».) 3Б: «Побачимось». 4А: «Бувай». 4Б: «Бувай». Очевидно, що цей обмiн не призначений для передачi iнформацii. Насправдi, якщо i е певна iнформацiя, то про неi мудро замовчують. Мiстер А потребуе п’ятнадцяти хвилин, щоб сказати, як у нього справи, а мiстер Б, який е лише випадковим знайомим, не мае намiру слухати його так довго. Ця серiя транзакцiй цiлком адекватно характеризуеться назвою «Ритуал iз восьми актiв». Якби А i Б кудись запiзнювались, вони обидва могли б задовольнитись двоактною розмовою: «Привiт-Привiт». Якби вони були старомодними схiдними володарями, вони могли б виконати ритуал iз двохсот актiв, перш нiж перейти до справ. Тим часом, якщо використовувати термiни транзакцiйного аналiзу, А i Б дещо полiпшили здоров’я один одного; принаймнi на цей момент «iхнiй спинний мозок не всихае» i кожен висловлюе свою вдячнiсть. Цей ритуал грунтуеться на ретельних iнтуiтивних розрахунках обох сторiн. На цьому етапi iхнього знайомства вони розумiють, що зобов’язанi один одному рiвно чотирма погладжуваннями на кожнiй зустрiчi, i не частiше, нiж один раз на день. Якщо найближчим часом вони зiштовхуються один з одним знову, скажiмо, протягом наступноi пiвгодини, i не мають нового приводу для транзакцiй, вони пройдуть один повз одного без жодних ознак або лише кивнуть на знак визнання. У крайньому разi вони дуже недбало обмiняються фразами: «Привiт-Привiт». Цi розрахунки справедливi не тiльки для коротких iнтервалiв, але протягом перiоду вiд кiлькох мiсяцiв. Розглянемо тепер мiстерiв В i Г, якi бачаться приблизно раз на день та обмiнюються одним погладжуванням – «Привiт-Привiт», а пiсля цього розходяться. Мiстер В iде у вiдпустку на мiсяць. Наступного дня пiсля його повернення вiн, як завжди, зустрiчае мiстера Г. Якщо з цього приводу мiстер Г скаже лише «Привiт!» i бiльше нiчого, мiстер В образиться, його «спинний мозок дещо пiдсохне». За його розрахунками, вiн iз мiстером Г мають виконати близько тридцяти погладжувань. Їх можна стиснути до кiлькох транзакцiй, якщо вони досить сильнi. Мiстер Г думае таким чином (кожна одиниця «iнтенсивностi» або «iнтересу» еквiвалентна погладжуванню): 1Г: «Привiт». (1 одиниця) 2Г: «Не бачив тебе останнiм часом». (2 одиницi) 3Г: «Ого, навiть так. І де ж ти був?» (5 одиниць) 4Г: «Розказуй, це цiкаво. Як усе минуло?» (7 одиниць) 5Г: «Добре, ти справдi чудово виглядаеш». (4 одиницi), «Ти iздив з родиною?» (4 одиницi) 6Г: «Радий тебе знову бачити!» (4 одиницi) 7Г: «До зустрiчi». (1 одиниця) У цiлому Мiстер Г отримуе 28 одиниць. І вiн, i мiстер В знають, що додадуть вiдсутнi одиницi наступного дня, так що рахунок наразi для всiх практичних цiлей зрiвняеться. Два днi по тому вони повернуться до iхньоi звичайноi двоактноi розмови – «Привiт-Привiт». Але тепер вони «краще знають один одного», тобто кожен знае, що iнший е надiйним, i це може бути корисно, якщо вони мають поводитись «соцiально». Зворотний випадок також заслуговуе розгляду. Мiстер Д та мiстер Е створили двоактний ритуал «Привiт-Привiт». Одного разу, замiсть того щоб пройти далi, мiстер Д зупиняеться i питае: «Як твоi справи?» Розмова вiдбуваеться таким чином: 1Д: «Привiт!» 1Е: «Привiт!» 2Д: «Як твоi справи?» 2Е: (Здивовано) «Все добре. А ти як?» 3Д: «Все класно. Тобi тепло?» 3Е: «Так (обережно). Хоча, здаеться, буде дощ». 4Д: «Приемно бачити тебе знову». 4Е: «Менi теж. Вибач, менi треба потрапити до бiблiотеки, поки вона вiдчинена. До зустрiчi». 5Д: «До зустрiчi». Оскiльки мiстер Е поспiшае геть, вiн думае про себе: «Що на нього найшло? Вiн продае страховку чи ще щось?» У транзакцiйному аналiзi це iнтерпретуеться як: «Усе, що вiн повинен менi дати, – це одне погладжування, тож чого вiн дае менi п’ять?» Ще простiшою демонстрацiею справжньоi транзакцiйноi природи цих простих ритуалiв е випадок, коли пан Є каже «Привiт!», а мiстер Ж проходить повз нього без вiдповiдi. Реакцiя мiстера Є «Що з ним?» означае: «Я погладив його, а вiн не вiдповiв менi тим самим». Якщо мiстер Ж продовжить так робити зi всiма своiми знайомими, громада почне про нього плiткувати. У крайнiх випадках iнодi важко розрiзнити процедуру та ритуал. Неспецiалiст називае професiйнi процедури ритуалами, тодi як насправдi кожна транзакцiя може засновуватись на звуку, на здоровому, навiть життево важливому досвiдi, але неспецiалiст не мае базових знань, щоб оцiнити це. Навпаки, професiонали мають тенденцiю рацiонально пояснювати ритуальнi елементи, що е в iхнiх процедурах, i не зважати на скептичних дилетантiв на тiй пiдставi, що тi просто не спроможнi все зрозумiти. І один зi способiв, завдяки якому вкорiненi професiонали можуть противитися введенню нових звукових процедур, – це висмiювання таких процедур як ритуалiв. Це пояснюе долю Земмельвейса[18 - Земмельвейс – угорський лiкар XIX столiття, вiдомий тим, що запропонував лiкарям ретельно мити руки перед тим, як приймати пологи, що зменшило показник смертей вiд пологовоi гарячки. Спочатку це нововведення зазнало сильноi критики.] та iнших новаторiв. Істотною та аналогiчною особливiстю як процедур, так i ритуалiв е те, що вони стереотипнi. Пiсля того як першу взаемодiю розпочато, всю серiю можна передбачити, адже вона дотримуеться заздалегiдь заданого курсу, прямуючи до попередньо визначеного фiналу, якщо не виникають особливi умови. Рiзниця мiж ними полягае у iхнiй зумовленостi: процедури програмуються Дорослим, а ритуали – Батьком. Особи, яким не зручно виконувати ритуали, iнодi ухиляються вiд них, замiнюють iх процедурами. Наприклад, серед них можуть бути люди, яким подобаеться допомагати господинi готувати та подавити iжу та напоi на вечiрках. Роздiл четвертий Розваги Розваги вiдбуваються у соцiальних i часових матрицях рiзного ступеня складностi, а отже, рiзняться за складнiстю. Однак, якщо ми використовуемо транзакцiю як одиницю соцiальних зв’язкiв, у вiдповiдних ситуацiях ми можемо аналiзувати об’ект, який може називатись простою розвагою. Це може визначатись як серii напiвритуальних, простих додаткових транзакцiй, що стосуються одного матерiалу, основною метою якого е структурування певного промiжку часу. Початок i кiнець промiжку, як правило, сигналiзуеться процедурами або ритуалами. Транзакцii адаптуються так, що кожна сторона отримуватиме максимальний прибуток чи кiлькiсть переваг протягом певного промiжку часу. Так, що краща адаптацiя, то бiльше отримае з неi кожен учасник. Розваги, як правило, мають значення на вечiрках («суспiльнi заходи») або пiд час перiоду очiкування початку формальноi зустрiчi; такi перiоди очiкування перед зустрiччю мають ту саму структуру i динамiку, як i «вечiрки». Розваги можуть набувати форми «балачок» або стати бiльш серйозними, наприклад спiрними. Велика коктейльна вечiрка часто дiе як своерiдна галерея для виставки розваг. В одному кутку кiмнати кiлька людей грають у «Батькiвськi збори», другий куток е «Психiатричним форумом», третiй – театром для розмов «Колись давно» та «Що ж сталося», четвертий нагадуе фiрму «Дженерал Моторс», а шведський стiл зарезервовано для жiнок, якi хочуть грати в «Кухню» або «Шафу». Порядки на такому зiбраннi можуть бути практично iдентичними, зрiдка зi змiною назв, i так для всiх вечiрок, що вiдбуваються водночас по всьому свiту. Кожна соцiальна верства мае власнi iгри. Розваги можуть класифiкуватись по-рiзному. Зовнiшнi детермiнанти е соцiологiчними (стать, вiк, сiмейний стан, культура, раса, економiчний стан). «Дженерал Моторс» (порiвняння автомобiлiв) i «Хто перемiг» (спорт) – це «чоловiчi розмови». «Продовольчий магазин», «Кухня» i «Шафа» – все це «жiночi балачки» або, як кажуть у багатьох краiнах, «розмови Марiй»[19 - Пiд iм’ям Марiя маеться на увазi будь-яка жiнка. Це iм’я в iноземцiв уособлюе весь жiночий рiд.]. «Флiрт» – це пiдлiткова розвага, тодi як початок середнього вiку вiдзначаеться переходом до «Бухгалтерського балансу». Іншi види цього класу – рiзнi варiацii «Свiтських балачок»: «Як» (тобто як щось робити) – добре пiдходить до коротких поiздок у лiтаку; «Скiльки» (коштуе) – фаворит барiв для нижчого й середнього класiв; «Колись давно» (про певне ностальгiчне мiсце) – гра робочих середнього класу, наприклад продавцiв; «Чи знаеш ти» (так i так-то) для самотнiх; «Що ж сталося» (зi старим добрим Джо) – часто розiгруеться мiж економiчно успiшними людьми та невдахами; «Ранок опiсля» (похмiлля) та «Мартiнi» (я знаю кращий спосiб) – типовi для певного виду амбiтних молодих людей. Структурно-поведiнкова класифiкацiя е бiльш особистiсною. Таким чином, розвагу «Батькiвськi збори» можна вiдтворити на трьох рiвнях. На рiвнi Дитина-Дитина вона набувае форми «Як ви ладнаете з непокiрними батьками»; ii форма для Дорослий-Дорослий – це власне «Батькiвськi збори», особливо це популярно серед начитаних молодих матерiв; у лiтнiх людей вона мае тенденцiю набувати форми догматичного Батькiвського «Дитяча злочиннiсть». Деякi подружжя грають у розвагу «Скажи iм, любий», у якiй дружина являе собою Батька, а чоловiк е розвиненою Дитиною. «Подивись, рук немае» схожа на розвагу Дитини-Дорослого та пiдходить для людей будь-якого вiку, iнодi адаптуючись у гру пiд назвою «Ох, яка нiсенiтниця, народ». Ще бiльш переконливою е психологiчна класифiкацiя розваг. І «Батькiвськi збори», i «Психiатричний форум», наприклад, можна вiдтворити у проективнiй та iнтроективнiй формах. Аналiз проективного типу «Батькiвських зборiв» подано на малюнку 6 (а), вiн грунтуеться на такiй парадигмi Батько-Батько: A: «Усiеi цiеi злочинностi не було б, якби не було неповних родин». Б: «Справа не тiльки в цьому. Наразi навiть у щасливих родинах дiтей не навчають манер так, як ранiше». Інтроективний тип «Батькiвських зборiв» вiдбуваеться за такими напрямками (Дорослий-Дорослий): В: «Здаеться, я просто не розумiю, що потрiбно, щоб стати гарною матiр’ю». Г: «Незалежно вiд того, наскiльки сильно ви стараетесь, вони нiколи не виростуть такими, як хочете ви. Тому ви повиннi лише продовжувати ставити собi питання, чи робите ви правильнi речi та яких помилок уже припустились». Проективний тип «Психiатричного форуму» набувае форми Дорослий-Дорослий: Д: «Я думаю, що це якась несвiдома оральна фрустрацiя змушуе його дiяти таким чином». Е: «Ви, здаеться, добре сублiмуете свою агресiю». Малюнок 6 (б) показуе iнтроективний тип «Психiатричного форуму», ще одну розвагу Дорослого-Дорослого. Ж: «Ця картина символiзуе для мене розмазування». З: «У моему випадку, живопис – намагання догодити батьковi». Крiм структурування часу й забезпечення взаемоприйнятного погладжування для зацiкавлених сторiн, розваги служать як додаткова функцiя для процесiв соцiального вiдбору. У той час, коли вiдбуваеться розвага, Дитина кожного гравця насторожено оцiнюе можливостi iнших. Наприкiнцi вечiрки кожна людина матиме певних обраних гравцiв, про яких iй хотiлося б дiзнатись бiльше, а всiх iнших вона вiдкине, незалежно вiд того, як умiло та приемно кожен iз них поводився у розвазi. Тi, кого вона вибере, будуть найбiльш iмовiрними кандидатами на складнiшi стосунки, тобто iгри. Ця система сортування добре рацiоналiзована, проте насправдi значною мiрою несвiдома та iнтуiтивна. Мал. 6. Розваги В особливих випадках Дорослий перемагае Дитину пiд час процесу вiдбору. Це найбiльш наочно iлюструеться на прикладi страхового агента, який ретельно вчиться грати в соцiальнi розваги. Коли вiн грае, його Дорослий слухае про можливi перспективи й вибирае серед гравцiв тих людей, яких вiн хотiв би бачити частiше. Їхня майстернiсть в iграх або конгенiальнiсть не мае жодного вiдношення до його процесу вiдбору, заснованого в бiльшостi випадкiв на периферiйних чинниках, у цьому ж разi – на фiнансовiй готовностi. Розваги, однак, мають досить специфiчний аспект винятковостi. Наприклад, «чоловiчi» та «жiночi» балачки нiколи не змiшуються. Люди, якi люблять грати у «Колись давно», будуть роздратованi непроханим гостем, який хоче грати в «Скiльки» (авокадо) або «Ранок опiсля». Люди, якi грають у проективний тип «Батькiвських зборiв», почнуть обурюватись вторгненню iнтроективного типу розваги, хоча й не так iнтенсивно, як в iнших випадках. Розваги формують основу для вибору знайомих i можуть призвести до дружби. Жiнки, якi заходять одна до одноi на ранкову каву, щоб пограти у «Провинного чоловiка», швидше за все, прохолодно зустрiнуть нову сусiдку, яка хоче грати у «Все добре». Якщо вони говорять, якi поганi iхнi чоловiки, вони збентежаться, почувши вiд новоi знайомоi, що ii чоловiк просто чудовий, навiть iдеальний, i вони не будуть спiлкуватися з нею дуже довго. Таким чином, якщо хтось на вечiрцi хоче перейти з одного кута до iншого, вiн повинен або приеднатися до розваги в його новому мiсцезнаходженнi, або успiшно перевести всю процедуру в нове русло. Хороша господиня, звичайно, негайно бере ситуацiю в своi руки й затверджуе програму: «Ми просто грали в проективний тип „Батькiвських зборiв“. Що ви думаете?» Чи: «Гей, ви, дiвчатка, грали у „Шафу“ досить довго. Мiстер І – письменник / полiтик / хiрург, i я впевнена: вiн iз задоволенням зiграе у „Подивись, немае рук“. Чи не правда, мiстере І?» Ще однiею важливою перевагою, отриманою вiд розваг, е пiдтвердження ролi та стабiлiзацii становища. Роль – це щось на кшталт того, що Юнг називае персоною, окрiм того, що вона менш опортунiстична та бiльш заглиблена у фантазii особистостi. Таким чином, у проективних «Батькiвських зборах» один гравець може взяти на себе роль розлюченого Батька, другий – роль справедливого Батька, третiй – поблажливого Батька, а четвертий – послужливого Батька. Усi чотири переживають i виражають Я-стан Батько, але кожен поводиться по-рiзному. Роль кожного пiдтверджуеться, якщо вона переважае, тобто не зустрiчае антагонiзму чи змiцнюеться у вiдповiдь на будь-який антагонiзм, який вона зустрiла, або затверджуеться певними типами людей через погладжування. Пiдтвердження ролi стабiлiзуе позицiю iндивiда, i це називаеться екзистенцiальною перевагою вiд розваги. Позицiя е простою предикативною заявою, що впливае на всi транзакцii iндивiда; у довгостроковiй перспективi це визначае його долю i часто долю його нащадкiв. Позицiя може бути бiльш-менш абсолютною. Типовi позицii, з яких можна грати у проективнi «Батькiвськi збори», це – «Всi дiти поганi!», «Всi iншi дiти поганi», «Всi дiти сумнi!», «Всiх дiтей переслiдують!» Цi позицii можуть призвести до ролей жорстокого, справедливого, поблажливого та послужливого Батька вiдповiдно. Насправдi позицiя виявляеться насамперед у психiчному ставленнi, яке вона породжуе, i саме з цим ставленням людина бере участь у транзакцiях, якi складають ii роль. Позицii набуваються i фiксуються напрочуд рано, з другого чи навiть першого року життя i до семи рокiв, у будь-якому разi задовго до того, як людина стае компетентною або отримуе достатньо досвiду. З позицii iндивiда не важко зробити висновок про те, яке дитинство вiн мав. Поки щось або хтось не втручаеться, вiн проводить залишок свого життя, стабiлiзуючи свою позицiю i маючи справу з ситуацiями, якi загрожують йому: уникаючи iх, вiдображаючи iншi певнi елементи або манiпулюючи ними зухвало, так що вони перетворюються з загроз на виправдання. Одна з причин, чому розваги такi стереотипнi, – це те, що вони служать таким стереотипним цiлям. Але вигоди, якi вони пропонують, показують, чому люди грають у них так завзято i чому iм може бути настiльки приемно грати з людьми, якi мають конструктивнi чи доброзичливi позицii. Розвагу не завжди можна легко вiдрiзнити вiд дiяльностi, до того ж часто зустрiчаються комбiнацii. Багато повсякденних розваг, наприклад «Дженерал Моторс», складаються з того, що психологи можуть назвати розмовами «Завершення речення з вибором iз декiлькох варiантiв». А.: «Я люблю „форд“ / „шевроле“ / „плiмут“ бiльше, нiж „форд“ / „шевроле“ / „плiмут“, бо…» Б.: «О! Ну, я б краще мав „форд“ / „шевроле“ / „плiмут“, нiж „форд“ / „шевроле“ / „плiмут“, бо…» Очевидно, що насправдi може iснувати корисна iнформацiя, яка передаеться в таких стереотипах. Варто згадати ще кiлька iнших вiдомих розваг. «Я також» часто е варiантом «Хiба це не жахливо?». «Чому вони не?..» (зробили щось iз цим) е фаворитом серед домогосподарок, якi не прагнуть емансипацii. «Тодi це зробимо ми» – це розвага Дитини-Дитини. «Давайте знайдемо» (щось, що треба зробити) – це розвага малолiтнiх правопорушникiв або пустотливих дорослих. Роздiл п’ятий Ігри 1 Визначення Гра – це тривалий ряд додаткових прихованих транзакцiй, що прогресують, до чiтко визначеного, передбачуваного результату. Описово це повторюваний набiр транзакцiй, зовнi правдоподiбних, з прихованою мотивацiею; або, простiше кажучи, серiя ходiв iз пасткою, або «викрутасом». Ігри чiтко диференцiюються вiд процедур, ритуалiв та розваг двома головними характеристиками: (1) iхнiми прихованим мотивом та (2) винагородою. Процедури можуть бути успiшними, ритуали ефективними, а розваги – прибутковими, але всi вони за визначенням е чесними; вони можуть включати конкурс, але не конфлiкт, завершення може бути сенсацiйним, але не драматичним. Кожна гра, з iншого боку, в основному нечесна й мае драматичний результат, на вiдмiну вiд просто вражаючоi якостi. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=22570965&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Примiтки 1 Інформацiя про чинного президента застарiла, наразi Аллен не е президентом асоцiацii, тому переклад мае форму минулого часу; посилання на сайт також змiнено, оскiльки вказаний в оригiналi вже не використовуеться асоцiацiею. (Тут i далi прим. пер., якщо не зазначено iнше.) 2 Berne, E. Transactional Analysis in Psychotherapy. Grove Press, Inc., New York, 1961. 3 Luce, R. D., and Raiffa, H. Games & Decisions. John Willey & Sons, Inc., New York, 1957. 4 Berne, E. Transactional Analysis in Psychotherapy, Grove Press, Inc., New York, 1961. 5 Spitz, R. «Hospitalism: Genesis of Psychiatric Conditions in Early Childhood». Psychoanalytic Study of the Child. 1: 53–74, 1945. 6 Belbenoit, Rene. Dry Guillotine. E. P. Dutton & Company, New York, 1938.; Seaton, G. J. Isle of the Damned. Popular Library, New York, 1952. 7 Kinkead, E. In Every War But One. W. W. Norton & Company, New York, 1959. 8 French, J. D. «The Reticular Formation». Scientific American. 196: 54–60, May, 1957. 9 Використанi «розмовнi фрази» – це тi, що еволюцiонували в ходi семiнарiв iз соцiальноi психiатрii в Сан-Франциско. 10 Levine, S. «Stimulation in Infancy». Scientific American. 202: 80–86, May, 1960. «Infantile Experience and Resistance to Physiological Stress». Science. 126: 405, August 30, 1957. 11 Huizinga, J. Homo Ludens, Beacon Press, Boston, 1955. 12 Kierkegaard, S. A Kierkegaard Anthology, ed. R. Bretall. Princeton University Press, Princeton,1947, pp. 22 ff. 13 Freud, S. «General Remarks on Hysterical Attacks». Collected Papers, Hogarth Press, London, 1933, II, p. 102. «Analysis of a Case of Hysteria». Ibid. III, p. 54. 14 Berne, E. The Structure and Dynamics of Organizations and Groups. J. B. Lippincott Company, Philadelphia and Montreal, 1963. (Див. особливо роздiли 11 та 12.) 15 «Дитинячий» (синонiм слова «дитячий») тут використано, щоб пiдкреслити негативну конотацiю («легковажний»), в англiйськiй мовi е два еквiваленти украiнського слова «дитячий»: «childish» – негативне значення та «childlike» – позитивне. У нашому випадку в оригiналi було використано слово «childish». 16 Penfield, W. «Memory Mechanisms». Archives of Neurology & Psychiatry. 67: 178–198, 1952.; Penfield, W. & Jasper, H. Epilepsy and the functional Anatomy of the Human Brain, Little, Brown & Company, Boston, 1954. Chap. XI. 17 Berne, E. «The Psychodynamics of Intuition». Psychiatric Quarterly. 36: 294–300, 1962. 18 Земмельвейс – угорський лiкар XIX столiття, вiдомий тим, що запропонував лiкарям ретельно мити руки перед тим, як приймати пологи, що зменшило показник смертей вiд пологовоi гарячки. Спочатку це нововведення зазнало сильноi критики. 19 Пiд iм’ям Марiя маеться на увазi будь-яка жiнка. Це iм’я в iноземцiв уособлюе весь жiночий рiд.